ФОРМА ПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
„ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО”

На правах рукопису

СЕРЬОГІНА СВІТЛАНА ГРИГОРІВНА

УДК 342.3

ФОРМА ПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ:
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Наукові консультанти:

доктор юридичних наук, професор
Тодика Юрій Миколайович

доктор юридичних наук, професор
Петришин Олександр Віталійо-вич

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1.
ФОРМА ПРАВЛІННЯ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНИЙ ЕЛЕМЕНТ ФОРМИ
ДЕРЖАВИ І КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ…………….14

1.1. Форма правління як елемент форми держави і базова категорія держа-вознавства…………………………………………………………………14
1.2. Класифікація форм правління………………………………………….37
1.3. Конституційне закріплення форми правління……………………...…71
1.4. Форма правління як інститут конституційного права………………..92
Висновки до розділу 1…………………………………………….………..106

РОЗДІЛ 2.
ЕЛЕМЕНТИ ФОРМИ ПРАВЛІННЯ………………………………………109

2.1. Форма правління як система. Джерело і носій державного
суверенітету як ключовий елемент форми правління……………………….109
2.2. Порядок формування вищих органів державної влади як елемент
форми правління……………………………………………………………….133
2.2.1. Порядок заміщення поста глави держави в аспекті форми
правління…………………………………………………..……………133
2.2.2. Порядок формування законодавчого органу в країнах з
різними формами правління……………….……………..……………149
2.2.3. Порядок формування уряду за різних форм правління……….173
2.3. Відповідальність уряду як елемент форми правління……………….190
2.4. Взаємовідносини між органами державної влади і населенням як
елемент форми правління………………………………………...……………213
2.5. Компетенція органів державної влади в аспекті форми правління…232
2.5.1. Поняття компетенції та її зв’язок зі структурно-функціональною організацією державної влади…………………………………………………232
2.5.2. Повноваження органів державної влади у законодавчій сфері
за різних форм правління……………………………………………….239
2.5.3. Розподіл повноважень між підсистемами державного апарату
у виконавчо-розпорядчій сфері за різних форм правління..………….270
Висновки до розділу 2…………………………………………….………..303
РОЗДІЛ 3.
ФОРМА ПРАВЛІННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ……………………………………………306

3.1. Еволюція форми правління незалежної України…………………….306
3.2. Форма правління в Україні за Конституцією 1996 р.: загальна
характеристика………………………………………………………………324
3.3. Форма правління в Україні в умовах глобалізації: типологія
методами індексного і кластерного аналізу……………………………….358
3.4. Форма правління в Україні у контексті конституційної реформи….395
Висновки до розділу 3…………………………………………….………..429

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………432

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...……438

ДОДАТОК А…………………………………………………………………...492

ДОДАТОК Б…………………………………………………………………...493

ВСТУП
Актуальність теми. Радикальне оновлення всіх сторін державного і сус-пільного життя об’єктивно зумовлює необхідність перегляду усталених по-глядів на ключові проблеми політико-правового розвитку країни. Повною мірою це стосується й такої фундаментальної категорії державознавства, як форма правління. Розбудова демократичної, правової, соціальної держави в умовах посилення інтеграційних та глобалізаційних процесів потребує фор-мування сучасної доктринальної бази, яка б враховувала новітні здобутки у сфері державотворення, у тому числі й останні перетворення, що відбуваються в інституційно-функціональній організації державної влади. Адже на зламі ти-сячоліть форми правління зазнали радикальних перетворень: дедалі сильніше позначається загальна тенденція до відхилення від «класичних» моделей рес-публіканської й монархічної форм правління у бік «змішаних», «гібридних» моделей, котрі виявляють більшу гнучкість та ефективність у нових політико-правових реаліях. Для України дана проблематика актуалізується здійсненням конституційної реформи, адже її стрижнем є удосконалення існуючої форми правління, забезпечення більшої збалансованості та ефективності всіх підси-стем державного апарату.
Вітчизняна юриспруденція має суттєві здобутки щодо наукового осмис-лення форми правління як соціального та політико-правового феномена, що можуть слугувати доктринальним підґрунтям для якісного оновлення консти-туційного законодавства у даній сфері. У цьому контексті слід зазначити тих учених-правознавців з України та інших країн СНД, які розробили сучасну доктрину щодо форм правління, у т.ч.: С.С. Алексєєва, М.В. Баглая, А.Б. Вен-герова, М.В. Вітрука, І.М. Гомерова, О.І. Козлову, М.І. Козюбру, А.М. Ко-лодія, О.Є. Кутафіна, В.В. Лазарєва, В.В. Лемака, О.В. Малько, М.І. Матузо-ва, В.С. Нерсесянца, О.В. Петришина, В.С. Петрова, А.С. Піголкіна, В.Ф. По-горілка, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Б.А. Страшуна, В.Я.Тація, Ю.М. То-дику, М.В. Цвіка, Л.С. Явича, О.Н. Ярмиша та ін.
Значний внесок у розробку інституційного механізму реалізації держав-ної влади внесли С.А. Авакьян, М.О. Баймуратов, М.Й. Байтін, Ю.Г. Барабаш, Ю.М. Бисага, Ю.П. Битяк, Г.О. Василевич, О.Ю. Волошин, Б.М. Габричидзе, А.З. Георгіца, В.П. Колісник, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, О.Л. Копиленко, Л.О. Корчевна, О.О. Кутафін, В.О. Лучін, П.М. Любченко, О.В. Марцеляк, Н.Р. Нижник, І.В. Процюк, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, О.В. Скрипнюк, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, В.Є. Чиркін, Ю.С. Шемшученко та ін.
Окремої уваги заслуговують праці вчених-юристів, які займаються до-слідженням теоретичних і конституційно-правових засад форми правління: С.К. Бостана, Е.П. Григоніса, О.І. Денисова, О.І. Зазнаєва, М.О. Кулькова, Л.Р. Симонішвілі, О.В. Харченко, В.І. Червонюка, В.М. Шаповала та ін. Проте теоретичні та конституційно-правові засади форми правління остаточно не сформовані, нез’ясованими залишаються її елементи, характеристики сучасних моделей, способи конституційно-правового закріплення тощо. Існує потреба в суттєвому розширенні наукової та нормативно-правової бази досліджень у даній сфері шляхом долучення до наукового обігу праць сучасних фахівців із питань конституційної інженерії та інституційно-функціональної організації державної влади з країн Північної Америки та Західної Європи, у т.ч. А. Адаска, С. Бейлі, Л. Йохансена, Дж. Кері, Дж. Лінца, В. Мейєрса, Л. Меткалфа, О. Норгаарда, Дж. Сарторі, М. Шугарта та ін. Це дає змогу вивести наукову дискусію на якісно новий рівень, актуалізувати її до рівня пошуку відповідей на новітні виклики державності, спричиненні формуванням інформаційного, глобалізованого суспільства, і перейти до передбачення перспектив державно-го будівництва з урахуванням останніх суспільно-політичних та соціально-економічних трансформацій, що відбуваються у світі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ція виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державно-го будівництва Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», у межах цільової комплексної програми «Конституційно-правові проблеми забезпечення верховенства права у функціонуванні механіз-му публічної влади в Україні» № 0111U000966.
Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є розробка цілісної концепції форми правління, комплексна характеристика існуючої в Україні форми правління та визначення загальних підходів щодо її вдосконалення з урахуванням сучасних політико-правових реалій. Для досягнення вказаної ме-ти було поставлено такі задачі:
- простежити еволюцію наукових поглядів на форму правління від антично-сті до сьогодення; сформулювати авторське визначення форми правління як політико-правового феномена;
- визначити основні елементи форми правління; удосконалити класифікацію форм правління шляхом розширення кола критеріїв поділу;
- охарактеризувати форму правління як інститут конституційного права; з’ясувати основні підходи до конституційно-правового закріплення форми правління в державах сучасного світу;
- розкрити порядок формування вищих органів державної влади як елемент форми правління;
- з’ясувати особливості відповідальності уряду як елемента форми правлін-ня;
- охарактеризувати взаємовідносини між органами державної влади і насе-ленням як елемент форми правління;
- визначити особливості розподілу компетенції між органами державної влади в аспекті форми правління;
- здійснити історичну реконструкцію процесу еволюції форми правління не-залежної України;
- надати загальну характеристику форми правління в Україні за чинною Конституцією 1996 р.;
- здійснити типологізацію форми правління в Україні методами індексного і кластерного аналізу;
- визначити основні напрямки удосконалення існуючої в Україні форми правління у межах конституційної реформи.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з юридичним закріпленням та функціонуванням форми правління в Україні.
Предметом дослідження є конституційно-правові аспекти форми прав-ління в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає філо-софський діалектичний підхід, що передбачає розгляд форми правління як об’єктивної соціальної реальності, що постійно еволюціонує під впливом внут-рішніх і зовнішніх протиріч разом з розвитком держави та суспільства. Дослі-дження проведене із застосуванням широкого спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання.
При висвітленні питання про еволюцію форм правління в основу було покладено історико-правовий метод. Метод соціокультурного аналізу дав змо-гу розглянути форми правління в контексті міжкультурного діалогу та взає-мозбагачення в умовах глобалізації. Дослідження вітчизняного та зарубіжного конституційного законодавства, що закріплює форму правління, здійснювало-ся за допомогою формально-юридичного методу.
Порівняльно-правовий метод застосовувався для з’ясування спільних і відмінних рис у формі правління України та зарубіжних держав. Особливу роль у вирішенні поставлених задач відіграли методи індексного і кластерного аналізу, котрі дали змогу комплексно підійти до характеристики форм прав-ління як складних явищ і з’ясувати місце вітчизняної моделі республіки серед світових аналогів.
Використання системно-структурного методу дозволило більш чітко ви-значити зміст форми правління, зокрема виокремити його основні елементи, тоді як системно-функціональний метод дав змогу з’ясувати сутність форми правління як інституційно-функціональної організації державної влади. З огля-ду на специфіку предмету дослідження в роботі широко використовувався ме-тод державно-правової інженерії, за яким держава розглядається як певний су-спільний механізм володарювання, ефективність функціонування якого зале-жить від параметрів і взаємного розташування його “деталей” (органів держа-ви).
Формально-логічний метод застосовувався для виявлення прогалин і су-перечностей у чинному законодавстві, що діє в досліджуваній сфері, для виро-блення пропозицій щодо його удосконалення та для формулювання дефініцій. Логічні прийоми аналізу й синтезу застосовувалися при дослідженні доктрини щодо форм правління та наукових концепцій окремих вітчизняних та зарубіж-них учених. Кількісні та якісні характеристики тих чи інших форм правління демонструвалися за допомогою статистичного та соціологічного методів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, в якому роз-роблено цілісну концепцію форми правління як базової категорії державознав-ства, визначено її зміст і структуру, конституційне закріплення та шляхи удо-сконалення. У рамках проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
уперше:
- сформульовано авторське визначення форми правління, під якою про-понується розуміти провідний елемент форми держави, що являє собою систе-му юридичних параметрів, котрі характеризують інституційно-функціональну організацію державної влади (форму володарювання) та конкретну організа-ційну модель її здійснення (форму управління чи врядування);
- обґрунтовано тезу, що конституційно-правові норми системно регламе-нтують інституційно-функціональну організацію державної влади у кожній країні, тим самим створюючи один з генеральних (загальних) інститутів кон-ституційного права, котрий має три рівні (конституційний, законодавчий, пі-дзаконний), складається з трьох видів правових норм (декларативних, регуля-тивних, охоронних) і має комплексний характер;
- за підсумками кластерного аналізу форм правління 100 держав світу за 100 політико-правовими характеристиками виокремлено 5 моделей (кластерів) республіканської та монархічної форм правління: 1) напівпрезидентські респу-бліки; 2) президентські республіки латиноамериканського типу; 3) республіки радянського типу; 4) парламентарні монархії; 5) необмежені монархії.
- доведено, що за формою правління Україна виявляє найбільшу тото-жність з такими напівпрезидентськими республіками, як Білорусь, Росія і Бол-гарія;
- обґрунтовано тезу, що представницькі монархії більше тяжіють до рес-публіканських традицій «народоправства», а непредставницькі республіки – до монархічних традицій «самодержавства», що дає підстави характеризувати їх як фіктивні, в яких спостерігається невідповідність між формою і змістом вря-дування; такі форми правління є перехідними («транзитними») і тому їм бракує стійкості; вони відображають конкретно-історичний стан суспільно-політичного розвитку відповідної країни і поступово перетворюються на такі способи організації державної влади, де форма і зміст відповідають один од-ному;
- визначено співвідношення між формами правління та порядком відпо-відальності уряду; доведено, що абсолютним монархіям притаманний виключ-но позапарламентський спосіб відповідальності уряду, змішаний (парламент-сько-президентський) спосіб – дуалістичним монархіям та напівпрезидентським республікам, обмежено позапарламентський – президентським республікам; за умов парламентського правління (парламентарні монархії, парламентарні рес-публіки) політична відповідальність уряду здебільшого має обмежено парла-ментський характер, і лише в деяких парламентських країнах зі слабкими по-зиціями глави держави зустрічається суто парламентський тип урядової відпо-відальності; квазі-парламентський спосіб відповідальності уряду притаманний країнам колишнього соціалістичного табору;
- встановлено, що серед взаємовідносин між державою і населенням є група таких, що мають визначальний вплив на інституційний механізм реаліза-ції державних функцій і як такі виступають елементами форми правління та ви-значають: 1) джерело влади у державі; 2) характер політико-правового зв’язку держави і особи; 3) ступінь і форми участі народу у формуванні органів дер-жавної влади та здійснення державно-владних функцій (форми безпосередньої демократії); 4) можливість народу визначати форму держави і конституційного ладу; 5) наявність відповідальності державних органів і посадових осіб перед народом;
- доведено атрибутивний характер компетенції як елемента форми пра-вління; проілюстровано здатність цього юридичного феномену характеризува-ти особливості інституційно-функціональної організації держави і, відповідно, доцільність використання його в якості критерію для класифікації форм прав-ління;
- надано загальну характеристику повноважень органів державної влади у законодавчій та виконавчо-розпорядчій сферах за різних форм прав-ління; з’ясовано особливості розподілу повноважень між різними органами державної влади у напівпрезидентських республіках;
набули подальшого розвитку:
- наукові підходи до класифікації форм правління. Обґрунтовано, що за джерелом суверенітету форми правління поділяються на монархії та республі-ки; у свою чергу, кожна з них за ступенем відповідності реально існуючим від-носинам може бути реальною чи фіктивною, за ступенем сегментації влади – монократичною, сегментарною чи полікратичною, за набором вищих органів державної влади – повною чи неповною, за ступенем мультиплікативності гілок влади – мультиплікативною чи не мультиплікативною, за порядком формуван-ня глави держави – виборною чи спадковою, за ступенем збалансованості між вищими органами – збалансованою, відносно збалансованою чи незбалансова-ною, за характером стосунків між гілками влади – дифузійною чи дисперсною;
- наукові уявлення про еволюцію форм правління на сучасному етапі; шляхом кластерного аналізу доведено, що «чисті» (класичні) форми правління мають тенденцію до зникнення, тоді як «змішані», навпаки, отримують дедалі більше поширення; обґрунтовано тезу, що протягом останніх десятиліть має місце «дрейф» президентських, парламентарних і навіть «радянських» респуб-лік у бік напівпрезидентської моделі;
- наукові уявлення про співвідношення форми правління і суверенітету; обґрунтовано тезу, що верховна влада у будь-якій державі і при будь-якій фо-рмі правління виступає як державно-правовий інститут, який включає в себе ті органи й структури, котрі володіють правом приймати чи брати участь у при-йнятті рішень з питань суверенного значення; порядок розподілу й концентра-ції повноважень щодо вирішення цих питань між такими органами й структу-рами і визначає конкретну форму правління в державі;
- теза про порядок заміщення поста глави держави як елемент форми правління; обґрунтовано, що порядок заміщення поста глави держави може слугувати критерієм розмежування монархій і республік лише з урахуванням строку його повноважень, адже за загальним правилом монарх (спадковий чи виборний) обіймає престол безстроково (довічно), а президент перебуває на посаді строк, чітко визначений конституцією держави; водночас порядок об-рання президента є важливим критерієм для розмежування моделей республі-канської форми правління;
- теза про порядок формування законодавчих органів як елемент форми правління; обґрунтовано тезу, що поєднання різних способів формування за-конодавчого (законорадчого) органу («розщеплене» формування) є свідченням несталості політичних форм організації суспільства і, як наслідок, слабкості представницьких засад в організації державного апарату; натомість найбільш демократичним, універсальним й ефективним способом формування законо-давчих органів є їх обрання виборцями шляхом прямих чи непрямих виборів;
- наукові положення про спосіб формування уряду як елемент форми правління; у межах шести основних способів формування уряду, виділених І. М. Гомеровим, виокремлено ще низку моделей, внаслідок чого загальна класифікація способів формування уряду набула такого вигляду: 1) абсолютно позапарламентарний: а) династичний; б) аристократичний; в) одноосібно-президентський; 2) обмежено позапарламентарний; 3) напівпарламентарний (президентсько-парламентарний): а) з домінуванням президента; б) з домінуванням парламенту; в) паритетний; 4) обмежено парламентарний: а) парламентської більшості; б) міжпартійного консенсусу; 5) абсолютно парла-ментарний; 6) квазі-парламентарний (псевдо-парламентарний);
удосконалено:
- наукові підходи до розуміння організації виконавчої влади за різних форм правління; обґрунтовано тезу, що залежно від обраної форми правління, виконавча влада може бути зосереджена в руках єдиного, одноосібного органу – глави виконавчої влади („унітарна екзекутива”), а може бути розподіленою між кількома органами – урядом, главою держави і парламентом („плюраліс-тична екзекутива”); єдність виконавчої влади характерна для абсолютної й ду-алістичної монархій, а також для президентської республіки, тоді як її дивер-сифікація – для парламентарної та напівпрезидентської республік;
- теоретичні уявлення про еволюцію форми правління в Україні; обґрун-товано, що протягом перших п’яти років незалежності форма правління нашої держави була трансформована тричі, внаслідок чого вона перетворилася з ра-дянської республіки через президентську до напівпрезидентської; доведено, що після прийняття Конституції 1996 р. всі зміни інституційно-функціональної ор-ганізації державної влади в Україні здійснюються в межах напівпрезидентської моделі;
- наукові підходи до розуміння тієї моделі республіканської форми прав-ління, що склалася в Україні; доведено, що за класифікацією М. Шугарта, Дж. Кері та О. Зазнаєва вона являє собою приклад президентсько-парламентської системи, за якої уряд відповідальний і перед парламентом, і перед президентом, а провідна роль президента поєднується із залежністю уряду від парламенту;
- наукові підходи щодо модернізації існуючої моделі напівпрезидентської республіки в Україні; запропоновано в межах конституційної реформи запро-вадити наступні зміни до Конституції України 1996 р.: а) за згодою Верховної Ради України має здійснюватись не тільки призначення Прем’єр-міністра України, але й його відставка; б) повноваження Президента України признача-ти членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їх по-вноваження на цих посадах, а також утворювати, реорганізовувати та ліквідо-вувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають стати номінальними; в) повноваження скасовувати акти Кабінету Міністрів України слід виключити з компетенції Президента України, а його повноваження скасо-вувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим передати Кабінету Міністрів України.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони становлять основу для подальших наукових розробок у даній сфері, можуть бути використані при розробці навчальної й методичної літера-тури, а також у процесі законотворчої діяльності. Теоретичні положення дисе-ртаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні дисциплін „Конституційне право України”, „Державне право зару-біжних країн”, „Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні” тощо. Вони також можуть бути використані в процесі удосконалення консти-туційного законодавства, що закріплює форму правління в Україні.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що мі-стяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, всі сфор-мульовані в ньому положення й висновки обґрунтовано на підставі власних до-сліджень автора. У підручниках «Державне будівництво і місцеве самовряду-вання в Україні» (1-е вид. – Х.: Право, 2005; 2-е вид. – Х.: Право, 2011) особи-сто дисертантом підготовлено вступ, глави 1, 3, 7, а також § 1-6 глави 2, § 1, 3 глави 14 та § 2-4 глави 15. У науково-практичному коментарі до Конституції України (ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003) автором прокоментовано статті 102, 103, 105. У науково-практичному коментарі до Конституції України (редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін. – 2-ге вид., пе-реробл. і допов. – Х.: Право, 2011) автором прокоментовано статті 103, 106, 108, 109, 110, 111, 112, 140.
Апробація результатів дисертації. Висновки, і рекомендації, сформу-льовані в дисертаційному дослідженні, обговорювалися на засіданнях кафедри державного будівництва Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”, а також на міжкафедральних і міжвузівсь-ких „круглих столах”. Вони використані в роботі Конституційної Асамблеї, членом якої є автор, а також впроваджені в навчальний процес при розробці лекційних курсів та робочих навчальних програм з дисциплін «Державне пра-во зарубіжних країн», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні». Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на 23 наукових конференціях та інших наукових форумах, зокрема на міжна-родних науково-практичних конференціях: «Методологічні проблеми правової науки» (м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.), «Вибори Президента України-2004» (м. Київ, 9-10 червня 2005 р.), «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 25 квітня 2007 р.», «Національні та міжнародні механіз-ми захисту прав людини» (м. Харків, 19-20 вересня 2008 р.), «Проблеми дер-жавного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі» (м. Ха-рків, 21 травня 2009 р.) та ін.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені в 1 одно-осібній та 8 колективних монографіях, 2 підручниках, 2 науково-практичних коментарях, 33 статтях у фахових наукових виданнях та 27 інших наукових публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці авторської концепції форми правління, комплексній характеристиці існуючої в Україні форми правління та визначенні загальних підходів щодо її вдосконалення з урахуванням сучасних політико-правових реалій. Головні теоретичні, методологічні та практичні результати дослідження викладені у наступних висновках:
1. Форма правління – це провідний елемент форми держави, що являє собою систему юридичних параметрів, які характеризують інституційно-функціональну організацію державної влади (форму володарювання) та конкретну організаційну модель її здійснення (форму управління чи врядування). Категорія „форма правління” охоплює найбільш суттєві зовнішні ознаки держави, серед яких: 1) джерело і носій суверенітету (верховної влади); 2) загальна система суспільних інститутів, через які здійснюється державна влада; конфігурація державно-владних інститутів; 3) порядок формування державно-владних інститутів, способи їх легітимації; 4) правовий статус цих інститутів, насамперед їхні функції та компетенція; 5) організаційні форми (моделі) врядування; 6) характер взаємовідносин між інститутами державного володарювання, а також між ними та населенням.
2. Форма правління характеризує юридичну конфігурацію державного апарату, тобто відображає його структурну побудову з точки зору розподілу загальних функцій держави між окремими підсистемами („гілками”) державного механізму, окремими органами державної влади та їх посадовими особами. Ця конфігурація може бути більш чи менш складною, мати різну кількість рівнів і підсистем; вона є доволі рухливою і може змінюватися під впливом багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. До того ж, зовнішні обриси тієї чи іншої системи далеко не завжди співпадають з її реальним змістом, що змушує дослідників говорити про „формальні”, „фасадні”, „замасковані” чи навіть „маргінальні” моделі монархій та республік.
3. Пануючий в сучасній юридичній та політологічній науці поділ держав на монархії та республіки зберігає свою актуальність. Проте спільні риси та особливості інституційно-функціональної організації багатьох держав світу вимагають більш детальної, багатопланової класифікації.
В якості найбільш загального, фундаментального критерію для класифі-кації форм правління слід застосовувати ознаку суверенітету. Крім того, критеріями класифікації форм правління можуть виступати: ступінь сегментації державної влади; загальний статус глави держави; порядок формування, підзвітності й відповідальності уряду; ступінь збалансованості повноважень між вищими органами державної влади; “дифузія” чи “дисперсія” влади; цивілізаційні особливості; «повнота» набору вищих органів державної влади; мультиплікація відповідних центрів влади; порядок формування глави держави, законодавчого (законорадчого) органу та уряду; тип політичної відповідальності уряду; взаємовідносини між державою і населенням; розподіл компетенції у законодавчій, виконавчій та судовій сфері між органами державної влади тощо.
4. Найбільш поширеною на сьогодні моделлю республіканської форми правління є змішана, напівпрезидентська республіка. Вона на практиці довела свою ефективність і відповідність сучасним вимогам, тому саме її обрала переважна більшість новостворених держав Європи, Азії й Африки. До напівпрезидентських республік належить і Україна, виявляючи найбільшу тотожність за формою правління з Білоруссю, Росією і Болгарією.
5. Україна належить до тієї категорії держав, офіційна назва яких не містить вказівки на їхню форму правління. Проте вже ст. 5 чинної Конституції 1996 р. чітко й однозначно визначає, що Україна є республікою (ч. 1), а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади у ній є народ (ч. 2). Більше того, форма правління належить до тих елементів конституційного ладу України, які можуть визначатися і змінюватися тільки народом (ч. 3 ст. 5), що підкріплено особливим порядком внесення змін до розділу 1 Конституції, котрий вимагає на останньому етапі проведення всеукраїнського референдуму.
6. За ступенем сегментації державної влади форму правління в Укра-їні, як і в усіх інших країнах СНД, можна віднести до сегментарних (змішаних), де має місце складне поєднання окремих рис полікратичної й монократичної форм. Сегментарна форма правління в Україні зумовлена „транзитним” характером українського суспільства і відображає перехід держави від монократичної системи „повновладдя рад” до полікратії західноєвропейського зразка, що ґрунтується на принципах верховенства права і поділу влади
7. За набором вищих органів державної влади форма правління в Україні є повною, що цілком відповідає європейській традиції державотворення. Водночас політична складова наявної системи вищих органів державної влади в Україні свідчить про немультиплікативність обраної форми правління, оскільки інститут глави держави представлений однією особою, парламент (попри значну популярність ідеї бікамералізму) є однопалатним, а уряд працює тільки в одному форматі. І тільки неполітична гілка влади – судова – розщеплена на дві підсистеми, та й то на чолі кожної з названих підсистем (конституційної та загальної юрисдикції) стоїть єдиний орган (відповідно, Верховний і Конституційний суди).
8. За порядком формування глави держави в Україні продовжує існу-вати виборна форма правління, характерна для вітчизняної історії державотво-рення ще з часів Київської Русі. Усі органи державної влади в Україні формуються або безпосередньо народом (Верховна Рада України, Президент України), або обраними народом органами (органи виконавчої та судової влади).
9. За статусом глави держави Україна є республікою європейського зразка, де президент не визнається главою виконавчої влади, а вищим органом у системі органів виконавчої влади конституційно проголошено уряд. Даній моделі притаманні певне “переплетення” гілок влади та наявність інституту контрасигнатури актів глави держави.
10. Положення ч. 2 ст. 113 Конституції України, де закріплено, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній раді України, не залишає жодних підстав, аби сумніватися в тому, що наша держава є напівпрезидентською республікою. За популярною серед сучасних державознавців класифікацією М. Шугарта, Дж. Кері та О. Зазнаєва напівпрезидентська модель в Україні являє собою приклад президентсько-парламентської системи, за якої уряд несе подвійну відповідальність – і перед парламентом, і перед президентом. Для цієї моделі характерною є провідна роль президента у поєднанні із залежністю уряду від парламенту.
11. Порівняно з іншими державами-учасницями СНД (зокрема, Казахстаном, Республікою Білорусь та Російсько Федерацією) Україна являє собою відносно збалансовану модель напівпрезиденціалізму. Інша річ, що забезпечити „сильні” позиції парламенту і глави держави вдалося за рахунок „послаблення” уряду, поставленого в ситуацію подвійного підпорядкування обом основним політичним акторам.
12. Про „подвійну легітимність”, притаманну багатьом напівпрезидентським республікам, в Україні можна говорити лише з певними застереженнями, оскільки ні про яку конкуренцію легітимності чи можливість якогось іншого органу державної влади сперечатися з парламентом за першість у державному механізмі з огляду на наявну правову основу йтися не може. Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади. На це вказують конституційні положення про те, що Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади і всенародного представництва, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Крім того, парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві й соціально-політичного компромісу.
13. Президент України поєднує в собі статуси глави держави, Верхов-ного Головнокомандувача Збройних Сил і керівника зовнішньополітичної дія-льності України. Кожен із цих статусів передбачає цілком реальні, а не номінальні повноваження. Водночас у чинній Конституції України закладено систему гарантій, що стоять на заваді перетворенню Президента України на авторитарного правителя: обмеженість періоду повноважень Президента України 5-річним терміном; встановлений порядок його обрання шляхом загальних, рівних і прямих виборів при таємному голосуванні; неприпустимість зайняття поста Президента України однією й тією ж особою більш як два строки підряд; можливість усунення його з посади в порядку імпічменту; можливість визнання президентських актів неконституційними на основі рішення Конституційного Суду України; можливість подолання вето Президента кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України тощо.
14. Суттєві труднощі у функціонуванні оновленої форми правління, що мали місце протягом 2006-2010 рр., не повинні слугувати перепоною на шляху до подальшого здійснення конституційної реформи. Конституційну реформу слід продовжити у напрямку подальшої диверсифікації публічної влади, оптимізації її інституційно-функціональної та політико-територіальної організації з метою розбудови сучасного, економічного й ефективного державного механізму, здатного працювати в умовах демократії та за активної ролі інститутів громадянського суспільства. Паралельно із цим необхідно удосконалювати систему державного управління в питаннях централізації та децентралізації влади, збалансованості загальнодержавних інтересів з інтересами регіонів та територіальних громад.
15. У межах оптимізації існуючої форми правління пропонується запровадити наступні зміни до Конституції України 1996 р.:
а) за згодою Верховної Ради України має здійснюватись не тільки призначення Прем’єр-міністра України, але й його відставка;
б) повноваження Президента України призначати членів Кабінету Міні-стрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їх повноваження на цих поса-дах, а також утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають стати номінальними;
в) повноваження скасовувати акти Кабінету Міністрів України слід виключити з компетенції Президента України, а його повноваження скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим передати Кабінету Міністрів України.
16. При здійсненні конституційної реформи слід пам’ятати, що форма правління не обмежується організацією влади на найвищому, політичному рі-вні, а охоплює всю інституційно-функціональну організацію державної влади в цілому. Тому всі рівні державної організації (найвищий, центральний, місце-вий) мають бути приведені до „спільного знаменника”; у противному разі не-відворотними є внутрішні протиріччя й кризи державного механізму, справжнє розбалансування його елементів.
17. Здійснення радикальних системно-структурних перетворень вимагає система публічно-владного управління на регіональному та районному рівнях територіальної організації публічної влади. Усічена організаційна система місцевого самоврядування на цих рівнях при намаганні сумістити в єдиному управлінському механізмі муніципальні та державні структури призводить до існування внутрішньо-суперечливої, позбавленої необхідних системних зв’язків і малоефективної управлінської структури. Зазначена модель організації влади породжує лише ілюзію самоврядування при фактичному одержавленні місцевого самоврядування районного та регіонального рівнів, збереженні централізації та підпорядкованості самоврядних органів державним органам виконавчої влади. Тому за-провадження повноцінної системи регіонального та районного самоврядування з власними виконавчими органами, встановлення оптимальної системи розподілу повноважень за рівнями влади, функціональна переорієнтація місцевих державних адміністрацій – є стратегічним завданням конституційної реформи. Потребує оптимізації й система органів публічної влади у містах Києві і Севастополі, зокрема система місцевого самоврядування має бути відокремлена від місцевих державних адміністрацій. Крім того, потребує більш чіткого визначення статус Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, які мають органічно “вписуватися” у форму Української держави, закріплену Конституцією 1996 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С. А. Санкции в советском государственном праве [Текст] / Авакьян С. А. // Советское государство и право. – 1973. – № 11. – С. 30-37.
2. Авдеенкова М. П. Основы теории конституционного права : Том 1 [Текст] / М. П. Авдеенкова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Весь мир, 2005. – 384 с.
3. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні [Текст] / В. Б. Авер’янов. – К. : Ін Юре, 1997. – 48 с.
4. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран [Текст] : учебник / А. С. Автономов. – М. : Проспект, 2005. – 552 с.
5. Акт о гражданстве 1981 г. [Текст] // Конституции государств Европейского Союза / под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М. : ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – С. 162–165.
6. Акт проголошення незалежності України, затв. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. № 1427-XII [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – Ст. 502.
7. Алаев Л. Б. Политическая система и политическая культура Индии [Текст] / Л. Б. Ала,ев // Политические системы и политические культуры Востока / под ред. А. Д. Воскресенского. – М.: Восток – Запад, 2006. – С. 405–406.
8. Александров И. А. Монархии Персидского залива : этап модернизации [Текст] / И. А. Александров. – М. : Дело и Сервис, 2000. – 544 с.
9. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма [Текст] / Н. Г. Александров. – М. : Изд-во юрид. лит., 1961. – 270 с.
10. Алексеев А. С. Монархический принцип в конституционном государстве [Текст] / А. С. Алексеев // Юрид. записки Демидовского юрид. лицея. – Ярославль, 1908. – Вып. ІІ. – С. 213-250.
11. Алексеев А. С. Русское государственное право [Текст] / А. С. Алексеев. – М. : Типогр. Общества распространения полезных книг, 1897. – 353 с.
12. Алексеев А. С. Теоретическое обоснование монархического принципа [Текст] / А. С. Алексеев // Юридические записки Демидовского юрид. лицея. – Ярославль, 1909. – Вып. І (ІІІ). – С.1-26.
13. Алексеев Н. Н. Идея государства [Текст] / Н. Н. Алексеев. – СПб. : Лань, 2001. – 368 с.
14. Алексеев Н. Н. Основы философии права [Текст] / Н. Н. Алексеев. – СПб. : Лань, 1999. – С. 256 с.
15. Алексеев Н. Н. Русский народ и государство [Текст] / Н. Н. Алексеев. – М. : Аграф, 2002. – 616 с.
16. Алексеева Т. А. Демократия как идея и процесс [Текст] / Т. А. Алексеева // Вопросы философии. – 1996. – № 6. – С. 17.
17. Анисимцев Н. В. Исполнительная власть Японии на рубеже веков: система и эволюция [Текст] / Н. В. Анисимов. – М. : Ин-т Дальнего Востока РАН, 2008. – 256 с.
18. Антология мировой политической мысли. В 5 т. Т. І. Зарубежная политическая мысль : истоки и эволюция [Текст] / [пред. ред.-науч. совета Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1997. – 832 с.
19. Антропова Е. Влияние формы и системы правления на положение законодательного органа в конституционном механизме Японии и в мире [Текст] / Е. Антропова // Право и жизнь. – 2006. – № 91(1). – С. 5–15.
20. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран [Текст] : учебное пособие / К. В. Арановский. – М. : ФОРУМ–ИНФРА-М, 1998. – 488 с.
21. Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран [Текст] : учебное пособие / А. М. Арбузкин. – М. : Юристъ, 2004. – 666 с.
22. Арбузкин А. М. Опыт разработки конституционно-правовой типологии государств [Текст] / А. М. Арбузкин // Конституционное право: Восточноевропейское Обозрение. – 2000. – № 4 ; 2001. – № 1. – С.25-32.
23. Ардан Ф. Франция: государственная система [Текст] : пер. с франц. / Ф. Ардан. – М. : Юрид. лит., 1994. – 176 с.
24. Ачкасов В. А. Сравнительный анализ современного бикамерализма [Текст] / В. А. Ачкасов, В. В. Куликов // Политэкс. – 2005. – № 3. – С. 6–15.
25. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации [Текст] : учебник / М. В. Баглай. – 6-е изд., изм. и доп. – М. : Норма, 2007. – 784 с.
26. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации [Текст] : учебник / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 512 с.
27. Байтин М. И. Государство и политическая власть [Текст] / М. И. Байтин. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1972. – 239 с.
28. Байтин М. И. Сущность права (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков) / М.И. Байтин. – 2-е изд., доп. – М. : Право и государство, 2005. – 544 с.
29. Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права [Текст] : монографія / Ю. Г. Барабаш. – Х.: Право, 2008. – 220 с.
30. Барнашов А. М. Теория разделения властей : становление, развитие, применение [Текст] / А. М. Барнашов ; под ред. А. И. Кима. – Томск : Изд-во Том. гос. ун-та им. В. В. Куйбышева, 1988. – 100 с.
31. Батай Ж. «Проклятая часть» : Сакральная социология [Текст] / Ж. Батай. – М. : Ладомир, 2006. – 742 с.
32. Батанов О. В. Деякі методологічні проблеми сучасної науки порівняльного конституційного права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.comparativelaw.org.ua/docl/batanov.doc
33. Бахрах Д. Н. Административное право [Текст] : учебник / Д. Н. Бахрах. – М. : БЕК, 1996. – 301 с.
34. Бачило И. Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации) [Текст] / И. Л. Бачило. – М. : Юрид. лит-ра, 1976. – 200 с.
35. Безуглов А. А. Конституционное право России : В 3 т. Т. 1 [Текст] : учебник / А. А. Безуглов, С. А. Солдатов. – М. : Юрист, 2000. – 932 с.
36. Білорус О. Г. Інститут президентства в Україні та волевиявлення громадян [Текст] / О. Г. Білорус // Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії та практики. Зб. матер. міжнар. наук.-практ. конф. Київ, 9-10 червня 2005 р. – К. : Атіка, 2005. – С. 149-162.
37. Білоус А. О. Генеральні інститути як елемент системи конституційного права [Текст] / А. О. Білоус , С. П. Гребенко // Держава і право. – 2001. – Вип. 11. – С. 128-132.
38. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах [Текст] : пер. с чеш. / Й. Благож ; [предисл. и общ. ред. В. А. Туманова]. – М. : Юрид. лит-ра, 1985. – 222 с. – (Критика буржуазной идеологии и ревизионизма).
39. Блюнчли И. Общее государственное право. Том 1 [Текст] / И. Блюнчли / [под ред. Ф. М. Дмитриева]. – М. : Университетская типография (Катков и К°), 1865. – 461 с.
40. Боботов С. В. Введение в правовую систему США [Текст] / С. В. Боботов, И. Ю. Жигачев. – М. : Норма, 1997. – 334 с.
41. Боброва Н. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм. Государственно-правовые аспекты [Текст] / Н. А. Боброва, Т. Д. Зражевская. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 154 с.
42. Боден Ж. Метод легкого познания истории [Текст] : пер. с фр. / Ж. Боден. – М. : Наука, 2000. – 412 с.
43. Бодянский В. Л. Современный Бахрейн [Текст] : справочник / В. Л. Бодянский. – М. : Наука, 1976. — 312 с.
44. Бойко Д. М. Кластерний аналіз клініко-імунологічних варіантів перебігу хронічного обструктивного захворювання легень І-ІІ стадії [Текст] // Актуальні проблеми сучасної медицини. – 2007. – Том 7. – Вип. 3 (19). – С. 16-24.
45. Большой юридический словарь [Текст] / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Инфра-М, 2001. – 703 с.
46. Бостан С. К. Президентсько-парламентська республіка як різновид змішаної форми республіканського правління [Текст] / С. К. Бостан // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 2. – С. 39-50.
47. Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики [Текст] : монографія / С. К. Бостан. – Запоріжжя : Юридичний інститут, 2005. – 540 с.
48. Булаков О. Н. К вопросу о бикамеральной системе парламентов [Текст] / О. Н. Булаков // Правоведение. – СПб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2003. – № 4. – С. 23–31.
49. Бурчак Ф. Г. Вводная статья к Конституции Украины [Текст] / Ф. Г. Бурчак // Конституции государств-участников СНГ / ред. кол. Л. А. Окуньков (рук.), В. В. Оксамытный, М. Я. Булошников. – М. : НОРМА, 2001. – С. 630-656.
50. В Тонга выбирают феодальный парламент [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7363000/ 7363859.stm
51. В. Янукович заявил о создании новой Конституции Украины [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://top.rbc.ru/politics/22/01/2011/ 531838.shtml
52. Василевич Г. А. Конституция Республики Беларусь : научно-практический комментарий [Текст] / Г. А. Василевич. – 2-е изд. – Мн. : Право и экономика, 2001. – 486 с.
53. Венгеров А. Б. Теория государства и права [Текст] : учебник / А. Б. Венгеров. – М. : Новый юрист, 1998. – 624 с.
54. Вильсон В. Государственный строй Соединенных Штатов [Текст]: пер с англ. / В. Вильсон; [под ред. П. П. Гронского, Ф. И. Корсакова; предисл. М. М. Ковалевского]. – СПб. : Типогр. А. Г. Розена, 1909 . – 282 с.
55. Виргинская Декларация прав [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gunstonhall.org/documents/ vdr.html
56. Витченко А. М. Теоретические проблемы исследования государственной власти [Текст] / А. М. Витченко. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1982. – 194 с.
57. Вишневский А. Ф. Общая теория государства и права [Текст] : учебное пособие / А. Ф. Вишневский, Н. А. Горбаток, В. А. Кучинский. – Мн. : Амалфея, 2004. – 688 с.
58. Віламова Н. Президент сказав: треба, прем’єр відповів: єсть?: Про скріплення підписами Прем’єр-міністра указів Президента України [Текст] / Н. Віламова // Віче. – 2007. – № 7-8. – С. 40-41.
59. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права [Текст] / М. Ф. Владимирский-Буданов. – М. : Территория будущего, 2005. – 800 с.
60. Воробьев В. П. Государство Израиль: правовые основы возникновения и статус личности [Текст] / В. П. Воробьев. – М. : Национальное обозрение, 2001. – 167 с.
61. Всемирный доклад «Human Right Watch» – 2008: игры в демократию подрывают права и свободы [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hrw.org/ru/news/2008/01/30/2008-1
62. Вышинский А. Я. Вопросы теории государства и права / А. Я. Вышинский. – М. : Госюриздат, 1949. – 419 c.
63. Габричидзе Б. Н. Основы органов государственной власти России [Текст]: учебное пособие / Б. Н. Габричидзе, А. Г. Чернявский, Н. Д. Эриашвили. – М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2008. – 351 с.
64. Гарлицкий Л. Л. Институт президентства в новой Конституции Польши [Текст] / Л. Л. Гарлицкий // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1997. – № 3-4. – С. 67-74.
65. Гарчева Л. П. Конституционное право Украины: учебное пособие [Текст] / Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш. – Симферополь : Доля, 2000. – 336 с.
66. Гачек Ю. Общее государственное право на основе сравнительного правоведения. Часть І. Право современной монархии [Текст] / Ю. Гачек ; под ред. М. А. Рейснера. – Рига : Наука и жизнь, 1912. – 216 с.
67. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое [Текст] : пер. с нем. / В. Гейзенберг. – М. : Наука, 1989. – 400 с.
68. Георгиян Э. Институт президентской власти в современном мире [Текст] / Э. Георгиян // Социалистическая законность. – 1991. – № 11. – С. 68-72.
69. Георгіца А. З. Cучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики [Текст] / А. З. Георгіца. – Чернівці : Рута, 1998. – 483 с.
70. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн: підручник [Текст] / А. З. Георгіца. – Тернопіль : Астон, 2003. – 432 с.
71. Герасіна Л. М. Політико-владні інститути держави: статус, функції та проблеми взаємодії [Текст] / Л. М. Герасіна // Проблеми влади і права в умовах посттоталітарних трансформацій: міждисциплінарний аналіз: монографія / [за заг. ред. М. І. Панова, О. Г. Данильяна]. – Х. : Право, 2004. – С. 237-262.
72. Головатий С. П. Скріплення підписом: контрасигнація чи візування? [Текст] / С. П. Головатий // Українське право. – 1997. – № 3. – С. 187-196.
73. Головистикова А. Н. Проблемы теории государства и права : учебник / А. Н. Головистикова, Ю. А. Дмитриев. – М. : Эксмо, 2005. – 832 с.
74. Гомеров И. Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура [Текст] / И. Н. Гомеров. – М.: ЮКЭА, 2002. – 832 с.
75. Горылев А. И. Отличительные особенности системы государственной власти Государства Израиль [Текст] / А. И. Горылев, Е. В. Калинина // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия Право. – 2003. – № 1. – С. 17-23.
76. Государства Альпийского региона и страны Бенилюкс в меняющейся Европе [Текст] / под ред. В. Я. Швейцера. – М. : Весь Мир, 2009. – 544 с.
77. Государственное право буржуазных и развивающихся стран [Текст]: учебник / под ред. А. А. Мишина, Г. В. Барабашева. – М. : Юрид. лит., 1989. – 382 c.
78. Градовский А. Д. Начала русского государственного права [Текст] : в 2 т. / А. Д. Градовский; [под ред. и с предисл. В. А. Томсинова]. – М. : Зерцало, 2006. – (Русское юридическое наследие). – Т. 1 : О государственном устройстве. – 470 с.
79. Градовский А. Д. Собрание сочинений [Текст]. Т. 5. Государственное право важнейших европейских держав / А. Д. Градовский. – СПб. : Типогр. М. М. Стасюлевича, 1902. – 561 с.
80. Грачев Н. И. Государственный суверенитет и формы территориальной организации современного государства: основные закономерности и тенденции развития: монография [Текст] / Н. И. Грачев. – М. : ООО «Книгодел»; Волгоград : Изд-во Волгоградского ин-та экономики, социологии и права, 2009. – 468 с.
81. Грачев Н. И. Суверенитет как феномен верховной власти [Текст] / Н. И. Грачев // Вестник Саратовской госуд. академии права. – 2006. – № 6. – С. 13–18.
82. Григонис Э. П. Конституционное право зарубежных стран [Текст] : курс лекций / Э. П. Григонис, В. П. Григонис. – СПб. : Питер, 2002. – 416 с.
83. Гумплович Л. Общее учение о государстве [Текст] : пер. со 2-го нем. издания / Л. Гумплович. – СПб. : Типогр. т-ва „Обществ. польза”, 1910. – 511 с.
84. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство [Текст] / Р. Даль // Вопросы философии. – 1994. – № 3. – С. 37–48.
85. Данилов В. Путин – царь года // Правопреемники.ру : Информационно-аналитический портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.preemniki.ru/publications/136;
86. Данильян О. Г. Теоретико-методологічні питання становлення української державності в трансформаційний період [Текст] / О. Г. Данильян // Конституційно-правові засади становлення української державності / за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Тодики. – Х. : Право, 2003. – С. 39-54.
87. Дахова І. І. Конституційно-правовий статус уряду в зарубіжних країнах [Текст]: монографія / І. І. Дахова. – Х. : ФІНН, 2009. – 200 с.
88. Дегтярева М. И. Разработка понятия суверенитета Жаном Боденом [Текст] / М. И. Дегтярева // Политические исследования. – 2000. – № 3. – С. 156–162.
89. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. № 55-XII [Текст] // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
90. Демидов А. И. Правоведение: от методологического анархизма к методологическому плюрализму [Текст] / А. И. Демидов // Государство и право на рубеже веков (матер. всерос. конф.). Проблемы теории и истории / отв. ред. В. С. Нерсесянц. – М. : Изд-во ИГиП РАН, 2001. – С.125-130.
91. Демитчев Д. М. Конституционное право [Текст] : учебное пособие / Д. М. Демичев. – Мн. : Вышэйшая школа, 2004. – 351 с.
92. Денисов А. И. Теория государства и права / А. И. Денисов. – М. : Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 532 с.
93. Денисов А. Сущность и формы государства [Текст] / А. Денисов. – М. : Изд-во МГУ, 1960. – 65 с.
94. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / [за ред. С. Г. Серьогіної]. – Х. : Право. – 256 c.
95. Дмитриев Ю. А. Система государственной власти в России и в мире: историко-правовая ретроспектива [Текст] / Ю. А. Дмитриев, А. М. Николаев. – М.: Профобразование, 2002. – 839 с.
96. Доклад «Amnesty International» – 2007. Права человека в современном мире [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.amnesty.org/ report2007/rus/Regions/Middle-East-and-North-frica/Bahrain/default.htm
97. Егорова М. О. Правовые основы деятельности Правительства ФРГ / М. О. Егорова, А. А. Ялбулганов // Правоведение. – 2006. – № 5. – С. 205-215.
98. Елистратов А. И. Очерк государственного права (конституционное право) [Текст] / А. И. Елистратов. – М. : Типогр. т./д. «Мысль» (Н. М. Меснянкин и К°), 1915. – 168 с.
99. Еллинек Г. Общее учение о государстве [Текст] / Г. Еллинек. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 752 с.
100. Енгибарян Р. В. Конституционное право [Текст]: учебник / Р. В. Енгибарян, Э. В. Тадевосян. – М. : Юристь, 2000. – 492 с.
101. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты [Текст] : учеб. пособие / Ж.-П. Жакке. – [пер. с франц.] – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
102. Жарраф Мохаммед. Політичний аналіз конституцій Марокко: 1962-1996 рр. [Текст] / Мохаммед Жарраф // Право України. – 2003. – № 9. – С.147-150.
103. Журавський В.С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. – К. : Ін Юре, 2003. – 672 с.
104. Загальна теорія держави і права [Текст] : підручник / за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
105. Загальна теорія держави і права [Текст] : підручник / за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2009. – 584 с.
106. Зазнаев О. И. Индексный анализ президентской власти (на примере России) [Текст] / О. И. Зазнаев // Вестник Самарского государственного университета. Гуманитарная серия. – 2005. – № 4 (38). – С. 20-26.
107. Зазнаев О. И. Классификации президентской, парламентской и полупрезидентской систем [Текст] / О. И. Зазнаев // Динамика политических систем и международных отношений. Вып 1 / науч. ред. М. X. Фарукшин; редкол.: Я. Я. Гришин [и др.]. – Казань : Казан. гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина, 2006. – С. 186-210.
108. Зазнаев О. И. Полупрезидентская система: теоретические и прикладные аспекты [Текст] / О. И. Зазнаев. - Казань : Казан. гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина, 2006. – 374 с.
109. Зазнаев О. И. Франция как модель полупрезидентской республики [Текст] / О. И. Зазнаев // Ученые записки Казанского государственного университета. Т. 145. Политические науки и международные отношения / редкол.: науч. ред. М. X. Фарукшин [и др.]. – Казань : Казан, гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина, 2004. – С. 15-33.
110. Зайпт Е. В. Финляндский Основной Закон 1999 г. [Текст] / Е. В. Зайпт // Государство и право. – 2002. – № 3. – С.75-83.
111. Закон Королевства Дании «О престолонаследии» от 27 марта 1953 г. [Текст] // Конституции государств Европейского Союза / под ред. Л. А. Окунькова. – М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997. – С. 314.
112. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України” від 14 лютого 1992 р. № 2113-12 [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 271.
113. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
114. Закон України “Про Представника Президента України” від 5 березня 1992 р. № 2167-ХII [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 23. – Ст. 335.
115. Закон України „Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 1 лютого 2011 р. № 2952-VI [Текст] // Відомості Верховної Ради Украї-ни. – 2011. – № 10. – Ст. 68.
116. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
117. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” від 7 жовтня 2010 р. № 2591-VI (з наступними змінами) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 9. – Ст. 58; 2011. – № 23. – Ст. 160; 2011. – № 38. – Ст. 384.
118. Закон Української РСР “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 5 липня 1991 р. № 1293-XII [Текст] // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 445.
119. Захаров Н. А. Система русской государственной власти [Текст] / Н. А. Захаров. – М. : Изд-во журнала «Москва», 2002. – 400 с. – (Пути русского имперского сознания).
120. Заява керівників КПУ, Соціалістичної та Селянської партії “Про конституційний процес в Україні” [Текст] // Голос України. – 1996. – 12 квітня.
121. Зверев Н. А. Основания классификации государств в связи с общим учением о классификации [Текст] / Н. А. Зверев. – М. : Унив. типогр. (М. Катков), 1883. – 398 c.
122. Зибницкий Э. Монархический принцип и власть [Текст] / Э. Зибницкий // Новый Мир. – 2007. – № 4. – С. 110-123.
123. Зидентоп Л. Демократия в Европе [Текст] / Л. Зидентоп. – [пер. с англ.]. – М. : Логос, 2001. – 312 с.
124. Зиновьев А. В. Конституционное право России [Текст]: учебник / А. В. Зиновьев. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2010. – С. 339–340.
125. Золотая булла (1356 г.) [Текст] // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / сост. В. Н. Садиков. – М.: ООО «ТК Велби», 2002. – С. 129.
126. Зражевская Т. Д. Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих [Текст] / Т. Д. Зражевская // Государство и право. – 2000. – № 3. – С.24-28
127. Иванов В. Теория государства [Текст] / В. Иванов. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Территория будущего, 2010. – 272 с.
128. Ивановский В. В. Русское государственное право. [Текст] / В. В. Ивановский. - Казань : Типогр. Императорского университета. – Том первый. Часть первая : Верховная власть и ее органы. – 1896. – 622 с.
129. Иеринг Р. фон. Избранные труды: В 2 т. Т. 1. [Текст] / Р. фон. Иеринг. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2006. – 616 с. – (Антология юридической науки).
130. Ильин А. И. Высшие органы государственной власти ЮАР: автореф. дисс. канд. юрид. наук : специальность 12.00.02 „Конституционное право ; муниципальное право” / А. И. Ильин. – М.: МГИМО, 2003. – 21 с.
131. Ильин И. А. О монархии и республике [Текст] / И. А. Ильин // Вопросы философии. – 1991. – № 4. – С. 108–151.
132. Ильинский И. П. Политическая система зарубежных стран социализма [Текст] / И. П. Ильинский, Б. А. Страшун, В. И. Ястребов. – М. : Междунар. отношения, 1981. – 334 с.
133. Иностранное конституционное право [Текст] / под ред. В. В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
134. Исаев В. А. Королевство Бахрейн : опыт развития в условиях изменения ресурсной ориентации [Текст] / В. А. Исаев, А. О. Филоник. – М. : Институт востоковедения РАН, 2006. – 291 с.
135. Исаев В. А. Султанат Оман (очерк общественно-политического и социально-экономического развития) [Текст] / В. А. Исаев, А. О. Филоник. – М. : Ин-т изуч. Израиля и Ближнего Востока, 2001. – 240 с.
136. Исаев М. А. Механизм государственной власти в странах Скандинавии [Текст] / М. А. Исаев. – М. : Городец, 2004. – 400 с.
137. Исаев М. А. Основы конституционного строя Норвегии [Текст] / М. А. Исаев. – М. : Муравей, 2001. – 213 с.
138. История политических и правовых учений [Текст] : учебник / под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М. : НОРМА–ИНФРА-М, 2001. – 736 с.
139. Казанский П. Е. Власть Всероссийского Императора [Текст] / П. Е. Казанский. – Одесса : Техникъ, 1913. – 960 с.
140. Калинович А. Э. Формы правления в правовом государстве (теоретико-правовой аспект) : автореф. дисс…канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Теория права и государства, история права и государства, история политических и правовых учений” / А. Э. Калинович. – СПб. : Санкт-Петербургский госуд. инженерно-экон. университет, 2008. – 22 с.
141. Кант И. К вечному миру. Философский проект [Текст] / И. Кант // Соч. : В 8 т. Т. 7. – М. : Чоро, 1994.– С. 5-136.
142. Карабут В. М. О легальном определении понятия компетенции органов местного самоуправления [Текст] / В. М. Карабут // Государство и право на рубеже веков : матер. всерос. науч. конф. – М. : ИГП РАН, 2000. – С.102-107.
143. Каск Л. И. Функции и структура государства [Текст] / Л. И. Каск. – Л. : ЛГУ, 1969. – 65 с.
144. Катков В. Д. Нравственная и религиозная санкция русского самодержавия [Текст] / В. Д. Катков. – Харьков : б.и., 1907. – 42 с.
145. Керимов А. Д. Парламентское право Франции [Текст] / А. Д. Керимов. – М. : НОРМА, 1998. – 176 с.
146. Керимов А. Д. Французский парламентаризм : конституционно-правовое исследование : автореф. дисс… докт. юрид. наук.: спец. 12.00.02 „Конституционное право ; муниципальное право” / Каримов Александр Джангирович ; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ. – М, 1999. – 53 с.
147. Керимова Е.А. Правовой институт: понятие и виды [Текст] : учебное пособие / под ред. И. Н. Сенякина. – Сарат. гос. акад. права, 2000. – 55 с.
148. Киреев В. В. К вопросу о понятии и методологии исследования конституционной реформы [Текст] / В. В. Киреев // Конституционное и муниципальное право. – 2005. – № 4. – С. 12-14.
149. Киселева Н. В. История современного бикамерализма: мода или модальная тенденция? / Н. В. Киселева // ZINET.info: інтелект-портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nauka.zinet.info/5/kiselyova.php
150. Кистяковский Б. А. Государственное право (общее и русское) [Текст] / Б. А. Кистяковский. – СПб. : РХГИ, 1999. – 800 с.
151. Кластерний аналіз і приватизація [Текст] // Цінні папери. – 2003. – № 1 (239). – 9 січня.
152. Кластерний аналіз та його місце у структурі медико-соціальних і гігієнічних досліджень [Текст] / І. В. Сергета, О. П. Молчанова, Н. В. Малачкова [та ін.] // Biomedical and Biosocial Anthropology. – 2005. – №5. – С. 4-6.
153. Клишас А. А. Конституционная юстиция в зарубежных странах [Текст] / А. А. Клишас. – М. : Междунар. отношения, 2004. – 288 с.
154. Коваленко А. А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика : монографія [Текст] / А. А. Коваленко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
155. Кожев А. Понятие власти [Текст] : пер. с франц. / А. Кожев. – М. : Праксис, 2007. – 192 с. – (Новая наука политики).
156. Козлова Е. И. Конституционное право России [Текст] : учебник / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин. – 4-е изд., перераб и доп. – М. : Велби, Проспект, 2006. – 60